мерти
МЕ́РТИ, мру, мреш, недок.
1. Умирати, гинути (переважно у великій кількості, масами).
З щастя не мруть (Номис);
Чума з лопатою ходила, .. А люди біднії в селі, Неначе злякані ягнята, Позамикалися у хатах Та й мруть (Т. Шевченко);
Пішли дощі, холоди. Люди на тиф почали хворіти й мерли, як мухи восени (А. Головко);
Пустить [літак] диму на садки, – Мруть від диму шкідники (І. Нехода).
2. перен. Те саме, що завмира́ти 1.
Як не бачу – душа мре, а побачу – з душі пре (Номис);
Пересумує [Олеся] день у роботі, увечері біжить – що там мої діточки, як? А серце мре, непевна вона, чи діток застане живих і здорових (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)