миленький
МИЛЕ́НЬКИЙ, а, е.
Пестл. до ми́лий.
А коли б же хто звернув із шляху й уступив у хатку, зобачив би той, що яка хатка миленька (Марко Вовчок);
Дитина хоч кривенька, та батькові-матері миленька (прислів'я);
– Вже я увечері спитаюсь, як мій миленький копитанчик [капітанчик] дума, коли має по мене старостів присилати (Г. Квітка-Основ'яненко);
// у знач. ім. миле́нький, кого, ч.; миле́нька, кої, ж. Кохана людина.
– Піду шукать миленького, Втоплю своє горе, Втоплю свою недоленьку, Русалкою стану (Т. Шевченко);
Нащо ж людям теє знати, Де миленької ворота, Нащо ж їм теє казати, Де кохає сирота (з народної пісні).
◇ (1) Як миле́нький, з дієсл., жарт. – обов'язково, неодмінно, без сумніву і т. ін.
Коли б оце Мірошниченкові самому довелось поносити дитя, не задавав би їй дурного питання, а різав би норму [землі], як миленький, ще й на гак не поскупився б (М. Стельмах);
– Оце сядемо з тобою, дещо доробимо – і піде вона [робота] як миленька... (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)