мистець
МИСТЕ́ЦЬ, тця́, ч., заст.
Те саме, що мите́ць.
Великий мистець був Менандр; .. під його руками каміння німе оживало і мармур неначе аж дихав, і мідь ворушилась, слонова кість і дерево всяке, і глина – усе воскресало у постатях дивних (Дніпрова Чайка);
Тільки що Христя намірилася стрибнути, а Кравченко ззаду так її і підхопив під руки, так і зніс на повозку, аж Христя усміхнулася. – О, та ви ж і мистець свого діла! – сказала вона (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)