москаль
МОСКА́ЛЬ, я́, ч.
1. заст. Вояк, солдат (російської армії).
Баба-повитуха в чистій сорочці .. командувала молодицями, неначе генерал москалями (І. Нечуй-Левицький);
Нема нікого, тільки москалі на варті (М. Коцюбинський);
Не було ні хвилини, щоб Яків не допікав матері, чого вона вдруге заміж пішла й нащо вона його в москалі запроторила (Грицько Григоренко);
Десять літ його ловила поліція – не могла піймати. Військо кликали, засідки робили, – як дух крізь пальці пройде, і нема. Цілі села оточували москалями, собаці не можна проскочить, а Хома Прядка переодягнеться собі за пана, розляжеться в кареті й гайда просто на військо. Пропустять та ще й “честь оддадуть” (В. Винниченко);
Тоненькі голоси то дзвенять, то затихають. Вирівнялись по шляху низкою, як москалі. Перед ними бадьоро проходить простоволосий хлопчик, нашвидку витирає спітніле лице й одбирає до себе товариство (С. Васильченко).
2. зневажл. Росіянин.
– Всяке ледащо норовить, як би козака в грязь затоптати. – Не діждуть вони сього, невірнії душі! – каже Шрам .. – Отже, щоб не діждали, батьку, так треба нам з москалем за руки держатись (П. Куліш);
Говорять [галичани-емігранти] увесь час по-російськи, але з таким “акцентом”, що навіть не москалям “вуха в'януть” (Леся Українка);
– А так, ішов разом з нами, бавився, в карти грав, а на старість таки показав московську душу. Москаль москалем (В. Стефаник).
Словник української мови (СУМ-20)