мостити
МОСТИ́ТИ, мощу́, мо́стиш, недок., що.
1. Суцільно вкривати камінням і т. ін. (дорогу, площу та ін.); брукувати.
Він так мостив річище арика, Неначе досвід мав будівника (М. Бажан);
– Хіба мені спадало на думку.., що ліхтарі світять тільки по тих вулицях, де пани гуляють, що каменем мостять тільки там, де заможні люди їздять? (Л. Яновська);
Теслярі пахли тесаним деревом, шевські учні – шкірою, .. ті, що мостять дороги, – смолою (М. Томчаній);
// Будувати, споруджувати міст, робити підлогу, щільно укладаючи одну до одної колоди, дошки тощо.
Укріплення в городах робити і мости мостити – теж смердівський обов'язок (А. Хижняк);
* Образно. Місяць на небі розгорається, парубоча пісня мостить собі мости до звізд [зір] (В. Стефаник).
2. Класти, розміщати де-небудь.
– Говорячи, якось мимовільно мостила вона ближче до себе дві великі подушки у краплистих темних пошивках (Марко Вовчок);
Мар'яна мостила пакунки на возі (С. Васильченко);
// розм. Садовити.
Анатоль з Івашком теж прийшли.., і генерал їх мостить коло себе (Я. Качура).
3. Влаштовувати, звивати (гніздо).
Малий жайворонку, не мости гнізда коло бистрого Дніпра (Сл. Б. Грінченка);
Прилетіли лелеки й мостили на клуні в Носюри гніздо (О. Донченко);
– Не знаю, нащо ви, сестриці, – Зозуля каже іншій птиці, – Гніздечка мостите щорік (С. Крижанівський).
4. перен., розм. Сильно вдаряти, бити.
Як почне мостити, то й місця живого не зоставить (Сл. Б. Грінченка);
Коні.., глухо ржучи самим черевом, в землю мостили копитом (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)