нагінка
НА́ГІНКА, и, ж., розм.
1. Вираження в різкій формі незадоволення поведінкою, вчинками кого-небудь.
– Що мені, нежонатому? Жінка сікається з нагінкою, чи діти плачуть? (В. Логвиненко);
Дехто потай жував хліб, удаючи глибоке замислення над своїми гріхами та щире бажання спокутувати гріхи, аби тільки швидше кінчилася нагінка (О. Слісаренко);
Притихлий після лейтенантової нагінки Тимощак .. повитягував найдовший з них [дротів] і поклав напохваті (Н. Тихий);
// Негативна оцінка роботи, вчинку, поведінки кого-небудь як вид дисциплінарного покарання.
В повітрі, над вируванням стихії, віддавались й приймались команди, вислуховувались перші подяки і перші нагінки (О. Гончар);
І з якого тільки джерельця він ще добуває посмішку і сміх? Іншого давно б зароганили всі догани, та попередження, та нагінки, що сиплються, мов із коша (М. Стельмах).
2. за ким, на кого і без дод. Переслідування, утиск кого-, чого-небудь, вороже ставлення до когось, чогось.
Дивні дива оповідалися при тім про довірочні розмови Хмельниченка з королем, про старостинські нагінки за ним (М. Грушевський);
Після урядових нагінок, заборон українського убрання та розмови курінь ліквідується, товариство розпадається само собою (М. Зеров);
Всю країну охопила лихоманка поліцейських нагінок, попереджень і трусів (П. Колесник);
Нагінка на демократичну пресу ведеться в різних місцях з різним успіхом (О. Шугай).
Словник української мови (СУМ-20)