надзвичайно
НАДЗВИЧА́ЙНО.
Присл. до надзвича́йний 1, 2.
Море – надзвичайно гарного кольору, далеко краще тут, ніж в Криму (М. Коцюбинський);
До кабінету увійшов високий на зріст, немолодий вже чоловік, надзвичайно імпозантної зовнішності (О. Довженко);
Костомаров, хоч і мало знав музику, розумів, що Аліна грає щось надзвичайно складне з технічного боку (О. Іваненко);
// у знач. безос. пред.
В будинку гримнув оркестр .. Молодий граф Скаржинський скочив з коня – У матері бал – чудово, надзвичайно! (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)