надівати
НАДІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДІ́ТИ, і́ну, і́неш, док., що.
1. Одягати на себе або на когось одяг, взуття, головний убір і т. ін.
А в неділеньку святую Мундир надіває [Максим] (Т. Шевченко);
Надівав батькові чоботи, мати підперізувала якимсь обривком, і я човгав собі (О. Ковінька);
Кайдашиха наділа тонку сорочку, зав'язалась гарною новою хусткою (І. Нечуй-Левицький);
Зовсім не квапливими рухами він скинув піжаму, надів шкарпетки, черевики, штани (Ю. Шовкопляс);
// Використовувати, носити який-небудь одяг.
Це той самий український очіпок, .. зовсім схожий на ті шапочки, які надівають на Україні на маленьких дітей (І. Нечуй-Левицький);
Я вже його [плаття] надівала разів зо два, дуже добре вийшло (Леся Українка);
// Чіпляти на себе прикраси.
Єфросина надіває перед дзеркалом чережки й браслет (І. Нечуй-Левицький);
Гурток учнів весело змагається за перстень – один надіває собі на руку, інші однімають (С. Васильченко);
// Натягувати, насувати щось на який-небудь предмет.
На постіль надівають од москитів велику сітку і добре спиться, бо не душно і ніщо не кусає (М. Коцюбинський).
2. Приладжувати, прикріплювати щось на кому-, чому-небудь, до кого-, чого-небудь.
Коли корова, не надівай сідла (приказка);
Надіває [Храпко] окуляри, бере перо, папір, примощується писати (Панас Мирний);
Офіцер з полігона .. посміхнувся до своїх товаришів, що оточували Віталика, але, видно, зовсім не збиралися надівати на хлопця наручники (О. Гончар);
– Дівчинонько-рибчинонько! Виводь мені коня мого. Коня мого, козацького. Надінь збрую із цвяхами. Із цвяхами, із бляхами (Я. Щоголів);
Я знайшов щось подібне до рятувалького пояса й надів його на дівчину. Вона плигнула за борт (Ю. Яновський).
3. Щільно вставляти, закріплювати, насаджувати на що-небудь.
– Треба двоє звичайних коліс .. надіти на довгу вісь з двох боків (Іван Ле).
◇ (1) Наді́ти на се́бе ля́мку – взятися за важку, виснажливу довготривалу роботу.
– Мені навіть на думку не спало, що він погодиться надіти на себе таку лямку (М. Руденко).
Словник української мови (СУМ-20)