наладнувати
НАЛАДНУВА́ТИ див. нала́днувати.
НАЛА́ДНУВАТИ, ую, уєш, НАЛАДНО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., НАЛАДНА́ТИ а́ю, а́єш, діал. НАЛАДНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого, що.
1. Те саме, що налашто́вувати.
Данило повертається до сторожки, збирає дрівця, наладнує триніжок і розкладає багаття (Григір Тютюнник);
Чи то так впливало на неї західне небо, чи так наладновувала себе, зрозуміла раптом Галя: оця стара, яка сидить так велично й поважно на порозі, й справді гідна королівської корони (Валерій Шевчук);
Ланкова звечора наладнала воза, сама простежила, щоб .. добре нагодували її молодих бичків (І. Волошин);
Серед буяння в світі зла Чи не піти і нам в господу, Чи не зложити й нам весла? Замкнути серце потай миру Й наладнувати в себе ліру Для власних мук, для власних сліз (Л. Старицька-Черняхівська);
Тож струни наладнав, хоча й не без зусиль, Митець відслужений (М. Рильський).
2. що. Те саме, що наванта́жувати 1.
Запрягаю коні й їду до бункерів, наладновую повні сани дощок і везу додому (з мемуарної літ.).
Словник української мови (СУМ-20)