наново
НА́НОВО, присл.
1. Знову, ще раз.
Довелося наново прати білий мішок (М. Коцюбинський);
Посланця з району почали [оленяри] частувати, і пир, що вже вщухав, розгорівся наново (В. Гжицький);
Через кілька хвилин Ганна Іванівна повернулась до їдальні, щоб наново накрити на стіл (Ю. Шовкопляс);
// Із самого початку.
– Мене вже з одного місця на друге перегонили вісімнадцять разів, то це щось коштує: кожний раз отож приходилось будувати своє життя наново (С. Васильченко);
З дворів виходили заклопотані жінки, і Сашкова мати перед кожною починала наново свою тужливу розповідь (Л. Юхвід);
// Нещодавно, щойно; заново.
І хата, і будинки всенькі Обшиті наново були (С. Руданський);
Мишуня ліг трохи полежати на своє ліжко, що його наново пофарбував і поставив до своєї кімнати сам Парамон Пархомович (Ю. Яновський).
2. По-новому, інакше; не так, як раніше.
Зажив Ревун наново в тітки Рипці, їв здорово (О. Маковей);
Кохання і пісні не старіють: скільки не співаєш, а пісня щораз зацвітає наново... (М. Ю. Тарновський).
Словник української мови (СУМ-20)