наполягати
НАПОЛЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПОЛЯГТИ́, я́жу, я́жеш, док.
1. Наполегливо вимагати, домагатися від кого-небудь виконання чогось.
– Не знаю я, що говорити. – А ти скажи, не викручуйся, – наполягав Черняк (О. Довженко);
Якийсь осавул з міліції старого князя гаряче наполягав негайно ж напасти на табір Косінського (Іван Ле);
Роман, пам'ятаючи наказ Сагайди, наполіг, щоб у першу чергу взяли [до санітарного візка] його офіцера (О. Гончар);
Без начальства починати незручно, але Олексій наполіг відкрити збори (В. Логвиненко);
// Гаряче обстоювати свою думку.
Кожен бачить у тих химерних будовах своє. Хомі ввижається золотий, величезний трактор .. А Маковей наполягав, що то таки – місто (О. Гончар);
Ми вмовляли, як уміли, але вона наполягла на своєму (В. Логвиненко).
2. розм. Насуваючись, натискати, давити на що-небудь.
* Образно. Одна головна думка – як се сталося? Невже все правда? – всією вагою своєю наполягла на чоло (С. Черкасенко);
// Оволодівати ким-, чим-небудь, охоплювати когось, щось (про почуття, настрій і т. ін.).
Наполягає було на мене добра нудьга, і сон якийсь змагає (Марко Вовчок);
Туга й сум наполіг на мою душу (І. Нечуй-Левицький);
В кімнатах наполягла на все тиша, якась отруйна, сонлива (С. Васильченко).
3. розм. Енергійно, із завзяттям діяти, робити, виконувати що-небудь.
Ковбаси не переводились на столі, і, хоч як наполягали на них майстри з підмайстрами, – здавалося, що нічого не зменшується (З. Тулуб);
Серед темної ночі довгим ключем пливли лодії, і на всіх них одноманітно гриміли весла, наполягали гребці (С. Скляренко);
// Напружуючись, посилено діяти яким-небудь знаряддям.
– Веслуйте, бо знов захоплять нас людолови, – вигукнув він і міцно наполіг на стерно (З. Тулуб);
// тільки недок., на що. Приділяти особливу увагу чому-небудь.
Пан член особливо на рахунки .. наполягав на екзаменах (Б. Грінченко);
Зайшов Павлуша попрощатись і знову завів мову про те, чи справді ж таки на російську мову не дуже наполягати? (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)