напуск
НА́ПУСК, у, ч.
1. заст. Напасть, наслання; напуст.
[Храпко:] Що се? Напуск на мене? наговір? Усі проти мене, всі!.. (Панас Мирний);
– Се напуск на нас! (О. Кониський);
– Я вправо поперся. Отут і кажи, що не напущено на чоловіка. Напущено, то вже й дурному зрозуміло. – Ніякого напуску. Ти з дороги збився, – заперечив Тимко (Григорій Тютюнник).
2. Частина чого-небудь (перев.) одягу, яка нависає, виступає над чим-небудь.
Вдягнений був [Потопальський] по-святковому, .. у люстринові штани з напуском на, видно, ще довоєнні чоботи з халявами-пляшками (Ю. Збанацький);
Слобідські хати мали широкі призьби .. З метою захисту їх та стін від впливу води дахи робили із значним напуском (з наук.-попул. літ.);
Оклеювання кузова автомобіля найкраще починати з крил. Латки можна клеїти з напуском, але край верхньої, що виступає, зрівається, аби в разі пошкодження стику вона не задиралася (з навч. літ.).
3. техн. Залишок, запас металу на поковці.
Раніше в ковальському цеху виготовляли деталі з такими напусками, з таким запасом на оброблювання, що в інших цехах змушені були витрачати марно багато часу на перероблення металу в стружку (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)