напуст

НА́ПУСТ, у, ч., заст.

Напасть, наслання; напуск.

– На нас таки господь напуст напустив (Ганна Барвінок);

– Що ти все мовчиш і до мене, старої, й словом не обізвешся? Може, тебе наврочено або напуст накликано? (Григорій Тютюнник).

Значення в інших словниках

1. напуст — на́пуст іменник чоловічого роду рідко  Орфографічний словник української мови
2. напуст — див. біда  Словник синонімів Вусика
3. напуст — -у, ч., заст. Напасть, наслання; напуск.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. напуст — НАСЛА́ННЯ́ (за народними уявленнями, те, що роблять "злі сили", щоб спокусити, обманути кого-небудь, заподіяти якесь нещастя), НА́ПУСК, НА́ПУСТ, ПРИСТРІ́Т, УРО́КИ (ВРО́КИ) мн.  Словник синонімів української мови
5. напуст — НА́ПУСТ, у, ч., заст. Напасть, наслання; напуск. — Що ти все мовчиш і до мене, старої, й словом не обізвешся? Може, тебе наврочено або напуст накликано? (Тют., Вир, 1964, 23).  Словник української мови в 11 томах
6. напуст — Напуст, -ту м., напусть, -ти, ж. Попущеніе, наказаніе. Ти, царице, наша мати, напуст напустим: славне військо запорожське та й занапастила. н. п. Бог напусть напустив, діти так і вмірають. Борз. у. Господь напусть напустив: гадюки набралось у нас такого багато. О. 1862. V. 79.  Словник української мови Грінченка