нахвалятися
НАХВАЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., розм.
1. без дод., чим, з інфін., із спол. сл. і без дод. Погрожувати заподіяти, зробити комусь яке-небудь лихо, неприємність і т. ін.
Як тільки траплялась Онисі яка недогода, вона все репетувала та нахвалялась, що покине зятя й поїде до сина (І. Нечуй-Левицький);
Висока постать свариться на їх [дітей] головою й нахваляється батогом, (С. Васильченко);
Жмудь невгавав, усе кричав та нахвалявся (А. Головко);
Карпо не раз нахвалявся її вибити, але якось і не вибив за все життя... (М. Стельмах).
2. Хвастовито обіцяти що-небудь зробити.
Починаючий письменник нахваляється щиро взятись за працю, за поважні студії (М. Коцюбинський);
– Я батькові до ніг упаду, – нахваляється Катря, послухавши мого слова розумного (Марко Вовчок);
– Е, і погуляємо ж, молодиці, на тому весіллі! – нахвалялася Настя Гірчак, гупаючи ногами об землю (І. Цюпа);
// Хвалячись, хизуватися чим-небудь.
Якось Кесар нахвалявся, що замолоду гнув підкови (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)