негарно

НЕГА́РНО.

1. Присл. до нега́рний.

Катеринине лице негарно видовжилось (Ірина Вільде);

Наталя жалілася йому далі, що вся челядь її не любить, зовуть приблудою; дражнять її негарно (С. Васильченко);

– Ти пам'ятаєш, – сам я мало думав про велике, й говорив я негарно й жартував часом нерозумно (О. Довженко);

// у знач. безос. пред.

Господи, як я ненавиджу ці зморшки! – подумав він уголос і важко зітхнув. – Як це негарно... Жахливо (О. Довженко);

– Ви зо мною нещиро говорите! – раптом одрубала Емма .. Я з вами щиро говорю, а ви для чогось крутите! Негарно! (В. Винниченко).

2. у знач. безос. пред. Неприємно, прикро, соромно.

Не пожалував він її, а стало йому якось уразливо, негарно: вона чого плаче, дитина нерозумна? (Марко Вовчок);

Негарно Мирону стало, що його зять такий: закручувати чужі гроші вмів, а оддавати не вміє (Грицько Григоренко);

// Непристойно, не личить, не годиться.

[Маня:] О, то негарно – так водити за ніс своїх приятелів! (І. Франко);

Дратують мене оті “парочки”, заздрісно стає хоч і чую, що це негарно, що недобре нарікати на свою долю (М. Коцюбинський);

// Незручно.

Він кілька разів поривався встати й піти, але кожного разу згадував, що це негарно, – і продовжував сидіти (Д. Ткач).

Словник української мови (СУМ-20)