нудота
НУДО́ТА, и, ж.
1. Те саме, що нудьга́ 1–3.
Видко було і панів, що сиділи у великій нудоті і старались мати поважний вираз обличчя (Леся Українка);
Не треба мені тії слави людської, .. Самі-бо, як сльози, з нудоти тяжкої Ці думи та співи мої ізросли (І. Манжура);
Така нудота, хоч скачи в воду. Все однакове, болісне. Ходив сьогодні понад воду і згадував (Мирослав Ірчан).
2. Неприємне, млосне відчуття у шлунку й горлі, після якого часто настає блювання.
Знехотя підвелася вона, поїла і раптом відчула нудоту (З. Тулуб);
В плечі боліло, аж нудота підступала до горла (Ю. Бедзик).
○ (1) До нудо́ти – дуже, надзвичайно, великою мірою (про те, що набридло, приїлось, викликає роздратування).
Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, .. і очі, теж наче зайві, байдужно приймали все до нудоти знайоме (М. Коцюбинський);
До нудоти одноманітно повторювалась та ж сама сцена (Ю. Шовкопляс).
Словник української мови (СУМ-20)