обдертий
ОБДЕ́РТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до обде́рти.
Швидко ми налічили сім стовпів, на котрих дерево було обдерте смугами завширшки на два пальці (І. Нечуй-Левицький);
Хати вже були обдерті, розбиті, переповнені пилом (М. Коцюбинський);
// у знач. прикм.
Деякі [ріпники] в обдертих, зароплених сорочках .. їдять хліб (І. Франко);
Посеред камери .. стояв маленький іконостасик з рядом старих, потемнілих образів в обдертій позолоті (С. Васильченко);
// обде́рто, безос. пред.
Руки .. починають щеміти від цього ізоляційного скла, що й тут по палубі всюди валяється купами .. Все порвано, порубано, обдерто (О. Гончар).
2. у знач. прикм. Одягнений у лахміття, у дірявий, поношений одяг; обшарпаний.
Семерко дітей усякої масті, але однаково обдертих і без шапок хлипали та заводили на всі голоси (Дніпрова Чайка);
Чия тота крайня хата коцюбов [коцюбою] підперта? Чи не тої дівчиноньки, що ходить обдерта? (з народної пісні).
3. у знач. прикм., перен. Убогий, знедолений.
– Скажи нам, чого це від вас, з Туреччини, тісниться до нас така сила обдертого робучого люду..? (М. Коцюбинський);
Із забитого, обдертого, злиденного села Батятичі стали заможним культурним селом (з газ.).
◇ (1) Обде́ртий, як ли́пка (д) див. обдира́ти.
Словник української мови (СУМ-20)