обитель
ОБИ́ТЕЛЬ, і, ж.
1. Те саме, що монасти́р.
[Матушка гуменя:] Мені здається, що гріх нам буде гонити її від своєї обителі (Панас Мирний);
Монастир був бідний, і жили в ньому самі діди. Раз на місяць сюди привозили продуктів знизу, з філій цієї святої обителі (Ю. Яновський).
2. заст., поет. Місце перебування, мешкання і т. ін. кого-небудь.
О Львове, обитель лева! Пророком народ твій був. Він силу твою сталеву Ще з давніх-давен відчув (Л. Забашта).
(1) Ти́ха оби́тель – про місце, що дає притулок, можливість спокійно жити, працювати і т. ін.
Він.., безтямно закоханий в ліси і в книги, молодий аспірант, якому пророчили тиху наукову обитель, – він, уявіть собі, вулкан! (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)