облачення
ОБЛАЧЕ́ННЯ, я, с., заст.
1. Дія за знач. облачи́ти і облачи́тися.
2. Одяг, у якому служителі культу відправляють церковну службу.
Із Софійського собору на паперть вийшов патріарх Паїсій, за ним митрополит Косов і архімандрит Тризна з соборним причтом уже в облаченні (П. Панч);
Тріумфальна арка височіла серед майдану, піп у повному облаченні стояв із причтом на порозі церкви (І. Кулик).
3. уроч., жарт. Який-небудь одяг, убрання.
Паломники-пілігрими запускали бороду, вбиралися в спеціальний одяг. Відмітним елементом їх облачення був червоний хрест, що його нашивали на плащ і капелюх (з наук.-попул. літ.);
Грушницький поверх солдатської шинелі повісив шаблю й пару пістолетів: він був досить смішний у цьому геройському облаченні (М. Рильський (ред.), пер. з тв. М. Лермонтова).
Словник української мови (СУМ-20)