обліг
ОБЛІ́Г, ло́гу, ч.
Протягом кількох років не оране, не оброблюване поле; переліг.
Заснули верби на облозі, і вітер задрімав (Л. Глібов);
Глянула [Одарка] на сірий лан облогу, і жахом стиснулося серце дівчини: неможливим .. здавалося їй такий лан двома плугами перевернути (Л. Яновська);
Воли парубчак спинив, виліз із борозни на обліг (А. Головко);
* Образно. Не забудьмо також, доле, І про того – честь йому! – Хто облоги думки оре, Іскри світла кида в тьму! (П. Грабовський).
Словник української мови (СУМ-20)