обмовляти
ОБМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОБМО́ВИТИ, влю, виш; мн. обмо́влять; док.
1. кого. Неприязно висловлюватися, говорити щось погане про кого-небудь; ганити, гудити.
– Ніколи нікого не суджу і не обмовляю ані в очі, ані поза очі (І. Франко);
В останню мить баба Лисавета стямилась, не захотіла обмовляти свою невістку (Д. Бедзик);
// Поширювати неправдиві чутки, які плямують кого-небудь.
Їх знов почали обносити та обмовлять по київських салонах (І. Нечуй-Левицький).
2. кого. Несправедливо звинувачувати, зводити наклеп на кого-небудь; оббріхувати.
– Не крала я зроду-віку мого, пані, – одмовляє стара .. – Не по правді мене обмовляєте! (Марко Вовчок);
– Не важко обмовити людину, а хто їй порадить, як цей час прожити? (М. Стельмах).
3. що, заст., рідко. Обговорювати.
Хурман порався з фаетоном, а Савка крутивсь біля нього. Певно, вже обмовляють новини (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)