означення

ОЗНА́ЧЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. означа́ти 1, 3.

Марусяк .. бачив, як Олена.., узявши праву руку мужа, притискала її до чола і до грудей по двічі. Се був якийсь предвічний жест для означення повної своєї покірливості і рабської любові (Г. Хоткевич).

2. лінгв. Другорядний член речення, що відноситься в реченні до іменника або субстантивованого слова і виражає якусь ознаку предмета (якість, властивість, кількість).

Аналіз мовностилістичних засобів твору показує, що означення як засіб оцінки, як вираз ставлення персонажа (і автора) до певних подій і явищ становить широко вживаний автором художній прийом (з наук. літ.).

3. мат. Твердження, що роз'яснює, якого розуміння надають тій чи іншій назві або виразові.

△ (1) Узго́джене озна́чення, лінгв. – означення, що виражається прикметниками, дієприкметниками або прикметниковими словами (займенниковими прикметниками та порядковими числівниками) і узгоджується з означуваним словом у роді, числі та відмінку або особі.

Значення в інших словниках

1. означення — озна́чення іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. означення — [означеин':а] -н':а, р. мн. -еин'  Орфоепічний словник української мови
3. означення — -я, с. 1》 Дія за знач. означати 1), 3). 2》 лінгв. Другорядний член речення, що відноситься в реченні до іменника або субстантивованого слова і виражає якусь ознаку предмета (якість, властивість, кількість). 3》 мат. Твердження, що роз'яснює, якого розуміння надають тій чи іншій назві або виразові.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. означення — Другорядний член речення, який граматично підпорядковується іншому член, вираженому іменником або іншим субстантивним словом, називаючи його ознаку або належність.  Універсальний словник-енциклопедія
5. означення — ОЗНА́ЧЕННЯ грам. (другорядний член речення, що відноситься в реченні до іменника або субстантивованого слова й виражає якусь ознаку предмета), АТРИБУ́Т. Відокремлені означення; Однорідні атрибути.  Словник синонімів української мови
6. означення — Озна́чення, -ння, -нню; -чення, -чень і -ченнів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. означення — ОЗНА́ЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. означа́ти 1, 3. Марусяк.. бачив, як Олена.., узявши праву руку мужа, притискала її до чола і до грудей по двічі. Се був якийсь предвічний жест для означення повної своєї покірливості і рабської любові (Хотк.  Словник української мови в 11 томах