окривати
ОКРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОКРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., рідко.
1. кого, що. Те саме, що покрива́ти 1.
Зараз окрили Шрама шапками, військовими корогвами, дали йому до рук полковницькі клейноди.., та й став панотець Шрам полковником (П. Куліш);
Ніч; небосхил туманіє; Сніг окрив куток (П. Грабовський);
// Огортати, обкутувати, оповивати що-небудь.
Тіні і мряка окривали місто (Уляна Кравченко);
Темна, хоть погідна і тепла, ніч окрила землю (І. Франко).
2. що. Наповнювати, насичувати собою або чим-небудь навколишній простір, певну поверхню і т. ін. (про звуки, запах і т. ін.).
В світлиці тим часом обходила рядова [чарка], .. неслися сміхи, реготня, ґвалт окривав хату (Панас Мирний).
3. кого, що, перен. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про почуття, думки і т. ін.).
Окриває його [Петра] важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний);
На хвилинку тільки в серце Гані зазирнуло якесь недобре віщування, та й знов окрила його веселість (І. Нечуй-Левицький).
Осипа́ти (обдава́ти, покрива́ти, окрива́ти і т. ін.) поцілу́нками див. осипа́ти.
◇ (1) Окрива́ти / окри́ти сла́вою, рідко – те саме, що Укрива́ти / укри́ти сла́вою (див. укрива́ти).
І може – (о, солодка мріє!) – Гучною славою окрив Якийсь невіглас мій портрет І скаже: тож-то був Поет! (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна).
Словник української мови (СУМ-20)