окутувати
ОКУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ОКУ́ТАТИ, аю, аєш, док.
1. кого, що. Те саме, що обку́тувати.
Рослини “передчувають” сувору зиму більш ніж за три-чотири місяці, окутуючи себе спеціальним шаром захисних оболонок (наприклад, цибуля, бруньки чагарників і дерев) (з наук.-попул. літ.);
Синій дим вився крізь шпари дахівок, густо окутував хати (М. Коцюбинський);
Лягають тумани на берег І поїзд окутують наш (М. Нагнибіда);
Поступово пригасало полум'я над селом. Але темрява ще не окутала його (І. Цюпа);
Яків лежав горілиць, курив цигарку й дивився на небо. Грицько лежав до його спиною й, зіп'явшись на лікоть, дивився мрійно на воду. Лінь і втома окутала їх (С. Васильченко).
2. що, перен. Густо оточувати що-небудь; оповивати.
Широколистий горішник і собі до компанії окутав полянку під дубом (М. Коцюбинський);
Численні парки окутали берег [Чорного моря] (М. Чабанівський).
Словник української мови (СУМ-20)