орошати
ОРОША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОРОСИ́ТИ, орошу́, оро́сиш, док., що.
Те саме, що зро́шувати.
Тихо ввійшла маленька громадка маленьких людей до кімнати свого дорогого вчителя, і чисті сльози оросили худу руку, що звисла з ліжка (Г. Хоткевич);
Під горою підгоріли трави, Сизий пил на сокирки осів. Дощ сюди з вологими вітрами Не прийшов і їх не оросив (П. Дорошко);
– Ви з Нової Греблі? – запитав [Федір], витираючи піт, що оросив чоло (Ю. Мушкетик);
Він [літак] пролітав вздовж плантації, робив аж над обрієм півколо, завертав – і знову летів назад, орошаючи плантацію під собою (Ю. Смолич);
Два джерела там було – одно ручаєм кучерявим Сад орошало, а з другого струмінь двором до порога Дому високого біг, – городяни там воду черпали (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
◇ (1) Ороша́ти / ороси́ти [свої́м] по́том зе́млю – те саме, що Зро́шувати / зроси́ти [свої́м] по́том зе́млю (див. зро́шувати).
Словник української мови (СУМ-20)