освідчення
ОСВІ́ДЧЕННЯ, я, с.
1. Признання (в коханні).
Гарний, шляхетний [Владек] .. говорив про свої почуття. Але Юля немов не чула його палких освідчень (Р. Іваничук);
* У порівн. Він ніби докоряв їй, що спізнилась і його примусила чекати, але докори ті звучали, як освідчення (Ірина Вільде).
2. Звернена до жінки офіційна пропозиція чоловіка стати його дружиною.
Князь наважив зробити освідчення панні Софії. Не обійшлося тут без вагання: все ж таке одруження похоже на mésalliance [мезальянс] (Леся Українка);
Тетяна Семенівна, прочитавши освідчення, втекла з дому, в чім була (О. Полторацький);
Ясно було, що дівчина відтягує відповідь на його освідчення якомога надалі (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)