оступати
ОСТУПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОСТУПИ́ТИ, туплю́, ту́пиш; мн. осту́плять; док., кого, що, розм.
Те саме, що обступа́ти.
Він був середній на зріст і завжди дивувався, коли велетні-сини оступали його, мов бір (Ю. Яновський);
Король-змій город оступив – ну що ти йому скажеш? (П. Тичина);
Маленьку хату оступили кругом високі ясени (С. Васильченко);
Мов за подушне, оступили Оце мене на чужині Нудьга і осінь (Т. Шевченко);
Злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві. І в такого іноді бувають часи, що оступлять його добрі думки (Панас Мирний);
А потім враз оступить біль натужну душу (В. Стус).
Словник української мови (СУМ-20)