отамання

ОТАМА́ННЯ, я, с., іст., заст.

Збірн. до ота́ман 1, 3, 4.

– Пане гетьмане, і ви, батьки, і ви, панове отамання, і ви, братчики! Подумайте, порадьтесь і скажіте, як нам сього сорому збутись? (П. Куліш);

Старшина з писарем так-таки десь і поділися .. Громада дожидалася свого отамання, але його й сьогодні не могли знайти (Б. Грінченко);

* У порівн. Прапори, як зморене в боях отамання, тихо сунули за трунами (Б. Антоненко-Давидович).

Значення в інших словниках

1. отамання — отама́ння іменник середнього роду рідко  Орфографічний словник української мови
2. отамання — Ота́мання, -ння, -нню, -нням (зб.)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
3. отамання — ОТАМА́ННЯ, я, с., іст., заст. Збірн. до ота́ман 1, 3, 4. — Пане гетьмане, і ви, батьки, і ви, панове отамання, і ви, братчики! Подумайте, порадьтесь і скажіте, як нам сього сорому збутись? (П. Куліш, Вибр.  Словник української мови в 11 томах
4. отамання — Отама́ння, -ня с. соб. Атаманы, козацкое начальство. К. ЧР. 23. Чернь-козаки позбірались на раду, а отамання ще не посходилось.  Словник української мови Грінченка