от-от
ОТ-О́Т, присл., розм.
1. Ось, зараз, у цю мить.
Думки мішма йшли у неї в голові, вона почувала тільки, що нове, страшне лихо от-от упаде їй на голову (Б. Грінченко);
[Любов:] Мені здавалось, що от-от я мушу чогось закричати не своїм голосом (Леся Українка);
І жарко й душно... я от-от впаду... (В. Сосюра).
2. Найближчим часом, незабаром.
Я все думав, що Ліза от-от виїде (М. Коцюбинський);
Коли в березі бродить сік, Сівба – от-от, на тому тижні (М. Рильський);
Вода була темна й каламутна. Урал вже от-от мав розлитися (З. Тулуб);
Старий абрикос от-от рожевим цвітом обцвіте... (О. Гончар).
3. Зовсім близько.
Ідуть [Гордій і Севастян]... от-от місток... Блищить уже й вода (Л. Глібов);
Часом їй здавалося, що от хтось зазирнув у її віконце, от-от хтось пробіг мимо, от-от хтось стукнув (Марко Вовчок).
4. Ледве-ледве; тільки-тільки.
Ластівки вились над ставком і от-от не черкались крилом блискучої хвилі! (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)