охотка
ОХО́ТКА, и, ж., розм., рідко.
Те саме, що охо́та¹.
[Трохим (до косарів):] Година трапилась погодна, музика заграє вам задля охотки, щоб не наскучило гуляти по лузі! (М. Кропивницький);
Тоді ж узяла її охотка вчитись ворожити (Грицько Григоренко).
(1) В охо́тку – те саме, що В охо́ту (див. охо́та¹).
Та кому й в охотку буде почути за нас, як не нашим-таки братчикам-українцям (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)