паросток
ПА́РОСТОК, тка, ч.
1. Молоде стебло рослини.
Садки червоніли молодими паростками (Панас Мирний);
Сонце, смійся! Дощик, лийся! Линьте, краплі, до землі, щоб на грядах у зернятах кріпли паростки малі (Н. Забіла).
2. перен. Ознака, перші прояви того, що починає розвиватися; зародок.
Напівгласність будь в чому – це спотворення чудового паростка нашого часу – гласності (з наук.-попул. літ.);
Каргат, хоч і молодий, та кільчаться, видно, в його душі паростки стародавньої інженерської етики (Ю. Шовкопляс);
// Людина з першими проявами чогось нового, прогресивного.
Такі, як Ніна Корсун, – це нові, молоді паростки нашої сільської інтелігенції (П. Тичина);
// заст. Нащадок.
– Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде! .. Не уник він лихого загину (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
Словник української мови (СУМ-20)