пацати
ПА́ЦАТИ, аю, аєш, недок., кого, що і без прям. дод., розм.
1. Ударяти, бити долонею (звичайно не дуже) або торкатися чи хапати руками.
Сагайда іноді любить .. всією п'ятірнею проводити Маковейчикові од лоба до підборіддя. – Не пацайте! – кричить тоді боєць (О. Гончар).
2. у сполуч. зі сл. ногами, руками і т. ін. Ляскати, шльопати по чому-небудь, звичайно рідкому.
Між лататтям блискали стрілками мальки і пацали тоненькими розчепіреними лапками крихітні жабенята (Л. Первомайський);
Уся зграйка хлопчаків на чолі з Андрійком, пацаючи ногами по калюжах, посунула навздогін [за корабликом] (В. Собко);
Діти .. бродять, пацають своїми кривими ноженятами в потоках холодної гірської води (С. Чорнобривець);
// у сполуч. зі сл. ногами. Сукати (ногами) на знак незадоволення або інших почуттів.
Батько як зачав корчити лице та ногами пацати, .. то мене аж сміх брав (Номис);
[Мокрина:] Учора тільки почала їй виговорювати, а вона голову в подушки і зараз почала пацать ногами (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)