паша
ПА́ША, і, ж.
1. Трава на пасовищі, що служить кормом для худоби.
Мокро ще в полі, нема для худоби ще паші на лузі (І. Франко);
Поїде [полковник] собі, а ти вирощуй м'ясо на безводній землі, де навіть зелена паша перестала рости (М. Чабанівський);
// Свіжоскошена трава, признач. для годівлі худоби.
[Гаврило:] Треба б худобі паші підкинуть, до млина пшеницю одвезти (М. Кропивницький);
Баба взяла в руки налигач, підвела воли до воза, де лежали вчорашні переїди, і пішла до клуні, очевидно, за пашею (М. Стельмах).
2. Те саме, що пасови́ще.
Хлопці [пастухи] на паші Чи косарі Сіли до каші Серед ріллі (П. Грабовський);
Все – ліси твої [землі] і паші, Гір підхмарні перевали – Все вмістилось в душі наші, І вони широкі стали (М. Нагнибіда).
ПАША́, і́, ч.
Почесний титул найвищих військових і цивільних урядовців в Османській імперії, султанській Туреччині, Єгипті і деяких інших мусульманських країнах (зберігся в Йорданії, Лівії та Судані), а також особа, що має цей титул.
Цариця звеліла всім пашам привести своїх дочок в садок, щоб син подивився на їх [них] (І. Нечуй-Левицький);
Графиня, ласкаво посміхаючись, пояснювала: – Цю чашу придбав ще мій покійний прадід у якогось полоненого паші (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)