перемірювати
ПЕРЕМІ́РЮВАТИ, юю, юєш і ПЕРЕМІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПЕРЕМІ́РЯТИ, яю, яєш і рідше ПЕРЕМІ́РИТИ, рю, риш, док., що.
1. Вимірюючи, міряючи, визначати кількість чого-небудь.
– А тепер мені ніколи: треба бігти у льох та пособити доньці сир покришками переміряти (Л. Яновська);
Змолотив Хома жито, перемі́ряв та й зажурився (М. Коцюбинський);
– А потім, як уже скінчилося все, навмисне ступнями перемірили: дванадцять кроків неповних було від того танка (А. Головко);
// чим, а також у сполуч. із. сл. крок, нога і т. ін., перен. Долати великий простір.
– Скачи, скачи, волоцюго, переміряєш голими п'ятами світ, то знатимеш, який він широкий! (О. Гончар);
Хоч крок людський І як дрібний, він перемірить ним Весь круг землі (І. Франко).
2. Міряти ще раз, повторно або заново, по-іншому.
– І що тільки робиш поночі? – Мирон підходить до Мар'яна. – Невже і ти переміряєш панську землю? (М. Стельмах);
Скинула я пояс, переміряла свою різу – моя різа (І. Нечуй-Левицький);
// перен. Ходити багато разів тим самим шляхом (дорогою, стежкою і т. ін.).
Я відвернувся від неї й почав, як перше, перемірювати кімнату (О. Кобилянська);
Знайомий той шлях Христі, добре знайомий. По йому бігали її малі ноги, вона і переміряла його ще дівкою, швендяючи із села у місто, з міста додому (Панас Мирний).
3. Міряти, приміряти все, багато чого-небудь або на всіх чи на багатьох.
– Не везе мені, Василю. Не щастить, хоч плач. Сто ніг переміряв, ні на одну не прийшовся черевик (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)