перли
ПЕ́РЛИ, ів, рідко ПЕ́РЛА, мн.
1. (одн. пе́рла, и, ж., рідко пе́рло, а, с.). Перламутрові зерна кулястої або неправильної форми, що утворюються в черепашках деяких морських та прісноводних молюсків; використовуються як коштовна прикраса.
– В моїй [пташиній] утробі – Якби ти знав отсе! – Є перла так велика, Як струсове яйце! (І. Франко);
З морського дна ми [робітники] добуваєм перли, Зробили рай ми з рідної землі; Самі ж мремо старцями, як і мерли (П. Грабовський);
[Ярослав:] Які алмази, перли чи смарагди Дорожчі нам від вірності і правди..! (І. Кочерга);
– Що то за дивний і розкішний край [Поділля]: ґрунт родючий, ріки повноводі, навіть перли колись виловлювали в протоках Дністра (М. Стельмах);
* Образно. Серце плаче... Перла сліз, важкі й криваві, ронить (В. Сосюра);
Перлами й перламутром закосичилась, зацвіла земля (І. Багряний);
* У порівн. Гарно було у садочку після дощу: пташечки щебетали, дерево порозправляло свої віти, краплі роси, як розсипані перли, скрізь по траві і на листах блищали і висвічувались (О. Стороженко);
* Образно. * У порівн. Перед очима – зелена корсетка, червона спідниця, знадний з усмішкою погляд, червоні, як кармазин, уста, з котрих виглядає рядок дрібних, як перли, зубів... (Панас Мирний);
// Коштовна прикраса, намисто з таких зерен.
Білі перли й коралі білу шию гнули (П. Чубинський);
[Командор:] Дозвольте, щоб я сам поклав сі перли на гордовиту сю голівку (Леся Українка).
2. (одн. перл, а, ч.), перен. Найкращі зразки чого-небудь, найвидатніші мистецькі твори і т. ін.
Якби не було у цих оповіданнях авторських додатків, та мова всюди була чисто народня, то вони б були такими самими перлами, як “Харитя”, “Ялинка”, “П'ятизлотник” (Панас Мирний);
Скільки не розсипав я перлів своєї красномовності, діда я, видимо, переконати не міг (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)