персоналізм

ПЕРСОНАЛІ́ЗМ, у, ч., філос.

Напрям сучасної філософії, що вважає особу першоосновою буття.

Як писав О. Кульчицький, український персоналізм значно більше, аніж у Західній Європі, дбав про інтровертне заглиблення у внутрішній світ особистого переживання (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. персоналізм — персоналі́зм іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. персоналізм — -у, ч. Ідеалістичний напрям філософії, що вважає особу першоосновою буття, а світ – ієрархією осіб, що розглядаються як первинні реальності й найвищі духовні цінності, над якими панує верховна особа – Бог.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. персоналізм — персоналі́зм (від лат. persona – особа) релігійно-ідеалістична течія в сучасній буржуазній філософії, за якою світ є ієрархією «осіб» (персон), що розглядаються як первинні реальності й найвищі духовні цінності, над якими панує «верховна особа» – бог.  Словник іншомовних слів Мельничука
4. персоналізм — Напрямок у філософії XX ст., започаткований Е. Муньє, який проголошував пріоритет цінності людини, особи в суспільному житті (Ж. Марітен, Е. Жильсон, Ґ. Марсель, П. Тейяр де Шарден).  Універсальний словник-енциклопедія
5. персоналізм — ПЕРСОНАЛІЗМ (від лат. persona — особа, личина, маска) — напрям філософії друг. пол. XX ст., що визнає особистість первинною творчою реальністю і вищою цінністю буття. Вперше термін "П." був ужитий у 1799 р. Шляєрмахером.  Філософський енциклопедичний словник
6. персоналізм — ПЕРСОНАЛІ́ЗМ, у, ч., філос. Реакційний ідеалістичний напрям сучасної буржуазної філософії, що вважає особу першоосновою буття.  Словник української мови в 11 томах