пиріг
ПИРІ́Г, рога́, ч.
1. Печений виріб із тіста з начинкою.
Дід здихнув і не чув, як пиріг з його рук випав, – одна ягода викотилась з середини і покотилась травою (Панас Мирний);
Бондариха пекла паляниці й пироги з яблуками (С. Васильченко);
// перен. Джерело матеріального благополуччя або наживи.
Йому, як вправному юрисконсультові солідної установи, не раз таки перепадало від солодкого пирога (Ю. Бедзик).
2. діал. Вареник.
Що то за добра-предобра річ пироги з черницями!.. Гарячі, маслом облиті, цукром густо посипані, вони так і розпливаються в роті (І. Франко);
Людей зійшлося багато. .. спекли хліба, зварили пирогів, і нарід гостював (Б. Лепкий).
◇ Ма́зати зве́рху пирого́м див. ма́зати;
(1) На пироги́ – у гості.
Часом влітку заїжджає у колгосп на пироги Син бажаний, дорогий (М. Шпак).
Словник української мови (СУМ-20)