плескач
ПЛЕСКА́Ч, а́, ч., діал.
1. Круглий, плескатий хліб.
Миколка жадібно п'є з глечика молоко, гризе сухий плескач (Н. Рибак);
Він жував таджицького прісного плескача (Л. Первомайський);
// перен. Будь-який предмет плескатої форми.
Тепер вона засинала, тільки торкнувшись щокою твердої, ніби піском набитої і в плескач розіспаної подушки (В. Собко).
2. Ляпанець.
Запишалась [Христина] перед дзеркальцем, що вона вже таки дівчина, а не яке-небудь фуркало, що його звідусіль плескачами і запотиличниками женуть старші (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)