плохий
ПЛОХИ́Й, а́, е́, розм.
1. Те саме, що пога́ний 1; кепський.
Днів два ішов дощ .. Пан .. розхорувався за сі два дні дуже, – плохі все-таки його діла! (Леся Українка);
Хіба у вас таке плохе жито, що сім кіп треба збить? (Г. Косинка);
[4-й син:] Ех, цю б силу та на Змія! Та чомусь плоха надія... (О. Олесь).
2. Не злий, не сварливий (про людину); спокійний, смирний.
Такий плохий, хоч у вухо бгай (Номис);
– Він став тихий та плохий, як сирітська дитина (Марко Вовчок).
3. Те саме, що не́мічний 1; кволий.
– Чи вона не хвора в тебе? .. – Чогось плоха стала – все душею колотиться, – співчутливо дивиться [чоловік] на скорбне, запухле від сліз обличчя дружини (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)