поблудити

ПОБЛУДИ́ТИ¹, блуджу́, блу́диш, док.

1. Блудити (див. блуди́ти¹ 1) якийсь час.

От так поплававши немало І поблудивши по морям [по морях], Як ось і землю видно стало, Побачили кінець бідам! (І. Котляревський).

2. діал. Помилитися, зробити помилку.

Зарікся я весь рік не виходи́ти Із келії, аби ще більш не поблудити (І. Франко).

ПОБЛУДИ́ТИ², блуджу́, блу́диш, док.

Блудити (див. блуди́ти²) якийсь час.

Значення в інших словниках

1. поблудити — поблуди́ти 1 дієслово доконаного виду поблукати поблуди́ти 2 дієслово доконаного виду якийсь час вести розпусне життя  Орфографічний словник української мови
2. поблудити — I -блуджу, -блудиш, док. 1》 Блудити (див. блудити I 1)) якийсь час. 2》 діал. Помилитися, зробити помилку. II -блуджу, -блудиш, док. Блудити (див. блудити II) якийсь час.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поблудити — блука́ти (блуди́ти) / поблука́ти (поблуди́ти) очи́ма (по́глядом) перев. по чому. Переводити погляд з одного предмета на інший, не спиняючися ні на чому.  Фразеологічний словник української мови
4. поблудити — ПОБЛУДИ́ТИ¹, блуджу́, блу́диш, док. 1. Блудити ( див. блуди́ти 1) якийсь час. От так поплававши немало І поблудивши по морям [по морях], Як ось і землю видно стало, Побачили кінець бідам! (Котл, І, 1952, 113).  Словник української мови в 11 томах
5. поблудити — Поблуди́ти, -джу́, -диш гл. Поблудить. Поблудивши по морям, якось і землю видко стало. Котл. Ен. 2) Заблудиться. Не ідіть лугами, бо поблудите. Мил. 220. 3) Ошибиться, напортить въ дѣлѣ. Коби тут не поблудити де в чім. Фр. Пр. 62.  Словник української мови Грінченка