повилітати

ПОВИЛІТА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док.

1. Вилетіти (про всіх або багатьох).

Гляньте, вже й ластів'ята повилітали (Сл. Б. Грінченка).

2. перен. Випасти раптово з чого-небудь (про все або багато чого-небудь; скрізь або в багатьох місцях).

[Ключник:] Якийсь мисливець бухнув у царя, та так, що всі шибки повилітали... (С. Голованівський);

Ми .. вивалюємося у сніг, а зверху нас накриває сіно, і рожни, і дошки, що повилітали з саней (М. Стельмах);

Решта шибок, як і раніше, були позатикані онучами, й ті онучі не повилітали, – це, либонь, ще ті онучі, що були й за Максимового дитинства, що їх іще повтикала стара Кривоносиха (І. Багряний).

Значення в інших словниках

1. повилітати — повиліта́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. повилітати — -ає, -аємо, -аєте, док. 1》 Вилетіти (про всіх чи багатьох). 2》 перен. Випасти раптово з чого-небудь (про все чи багато чого-небудь; скрізь або в багатьох місцях). Повилітати з голови — забутися (про все чи багато чого-небудь).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повилітати — ви́летіти (ви́вітритися) / виліта́ти (виві́трюватися) з голови́ (з па́м’яті). Зовсім забутися. — Ну, от і прийшов новий день святої волі. Я була певна в собі, що в Антона лайка чисто з голови вилетіла (О.  Фразеологічний словник української мови
4. повилітати — ПОВИЛІТА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док. 1. Вилетіти (про всіх або багатьох). Гляньте, вже й ластів’ята повилітали (Сл. Гр.). 2. перен. Випасти раптово з чого-небудь (про все або багато чого-небудь; скрізь або в багатьох місцях).  Словник української мови в 11 томах
5. повилітати — Повилітати, -таємо, -єте гл. Вылетѣть (о многихъ). Гляньте, вже й ластів'ята повилітали. Харьк. у. Чоловік стукнув обухом, клиння повилітало, а обаполки так і збіглись докупи. Чуб. II. 395.  Словник української мови Грінченка