повітчина

ПОВІТЧИ́НА, и, ж.

Зменш. до пові́тка.

[Михайло:] Під повітчину б'є, рве, скотина скоцюрбилась, далеко десь звір виє... (І. Карпенко-Карий);

Ти злякано притулився до одвірка. А перед очима в блакитному смутку сповиті – сіра напіврозвалена повітчина... хлівничок... (А. Головко).

Значення в інших словниках

1. повітчина — повітчи́на іменник жіночого роду зневажл.  Орфографічний словник української мови
2. повітчина — див. прибудова  Словник синонімів Вусика
3. повітчина — -и, ж., зневажл. Зменш. до повітка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. повітчина — ПОВІ́ТКА (невелике господарське приміщення, нерідко у вигляді покрівлі на опорах, перев. для зберігання сільськогосподарського реманенту, дров тощо), ПОВІТЧИ́НА розм., ПОВІ́ТЬ діал., ШО́ПА діал., ШОПЧИ́НА діал., КОЛЕ́ШНЯ діал.  Словник синонімів української мови
5. повітчина — ПОВІТЧИ́НА, и, ж., зневажл. Зменш. до пові́тка. [Михайло:] Під повітчину б’є, рве, скотина скоцюрбилась, далеко десь звір виє… (К.-Карий, II, 1960, 155); Ти злякано притулився до одвірка. А перед очима в блакитному смутку сповиті — сіра напіврозвалена повітчина… хлівничок… (Головко, І, 1957, 70).  Словник української мови в 11 томах