подоба
ПОДО́БА, и, ж.
1. Зовнішній вигляд; (стосовно людини); зовнішність.
Із сієї ж то дівчинки виросла дуже гарна дівчина, такої подоби і не бачили у нас на Україні (О. Стороженко);
Хоч і як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-таки він добре бачив, яке вражіння зробила та його подоба зразу на Вовка (І. Франко);
// Зовнішній вигляд, зовнішність когось, що виникає в чиїй-небудь уяві, пам'яті; образ.
Пред [перед] очима живо ми [мені] стоїть єго [його] подоба (І. Франко);
// з означ. Сукупність зовнішніх ознак, що характеризують кого-, що-небудь.
[Лісовик:] Хіба ж то не по правді, що дізнав він самотнього несвітського одчаю, блукаючи в подобі вовчій лісом? (Леся Українка).
2. у сполуч. з прикм. моральна, духовна і т. ін. Характер, душевний склад, сукупність чиїх-небудь внутрішніх якостей.
Навіть в останню хвилину перед лицем смерті не втратили [в'язні] людської подоби (Ю. Збанацький).
3. Щось схоже на кого-, що-небудь; те, що нагадує собою когось, щось; подобизна.
Здавалось, що то сиділа не жива людина, а якась подоба людини, вироблена з чорного заліза на чорних залізних сходах (І. Нечуй-Левицький);
Хлопець стояв потупивши зір, подоба червоної барви виступила на його запалих блідих щоках (Л. Дмитерко);
А жила в тії вдовиці ще й сирітка білолиця і такої красоти, що й подоби не знайти (Н. Забіла).
4. у знач. присудк. сл. Уживається в значенні “відповідає прийнятим правилам, звичаям і т. ін.”.
– Та ні, – поклонившися вп'ять, сказав Олексій. – Вже нам не подоба проти вас рівнятися (Г. Квітка-Основ'яненко);
Він скинув сльозу, сердячись, – бо хіба ж подоба плакати старому дідові (Б. Грінченко).
5. діал. Потреба.
Така подоба, як свині в хамуті [хомуті] (Номис);
Чого мені журитися? Якая подоба? А чи пан я? а чи дука? А чи хлібороба? (І. Манжура);
– Сашо! – гукнула Маріка. – Увечері в клубі танці. Міщенко увібрав голову в плечі й скривився. – Танці. Така мені подоба, як сліпому дзеркало! (П. Автомонов).
6. діал. Істота.
Ті дива й подоби, що світ заповнили, .. не повне свідоцтво всетворчої сили, се тільки фрагменти черга нам несе (Уляна Кравченко).
○ (1) На подо́бу кого, чого, чию – на зразок, подібно до кого-, чого-небудь.
– А що вчора ви тут присягли На подобу жіноцтва, Більш не слухать обітниць моїх, Ні погроз, ні пророцтва, – То навмисно про все те до вас Побалакати хочу (І. Франко);
Є .. мільйони двоногих створінь на нашу подобу, що звуться людьми і за ціле життя не переживають ні одної такої години, як наші довгі дні, тижні, місяці, роки (Мирослав Ірчан).
Словник української мови (СУМ-20)