пожухлий

ПОЖУ́ХЛИЙ, а, е.

Який утратив блиск, яскравість, потьмянів (про барви, тони).

Над рудим пожухлим степом пливло по вітру легке й прозоре “бабине літо” (З. Тулуб);

// Який утратив свіжість, висох (про траву, листя і т. ін.).

На горб почали сходитись вівці, скубучи пожухлу траву (О. Донченко).

Значення в інших словниках

1. пожухлий — пожу́хлий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. пожухлий — -а. -е. Який утратив блиск, яскравість, потьмянів (про барви, тони). || Який утратив свіжість, висох (про траву, листя і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пожухлий — ТЬМЯ́НИЙ (про очі, погляд тощо — невиразний), ОЛОВ'Я́НИЙ, ТУМА́ННИЙ, ПРИТУМА́НЕНИЙ, МУТНИ́Й розм., ТЬМА́ВИЙ розм.; ПОТЬМА́РЕНИЙ, ПОТУ́ХЛИЙ, ПОЖУ́ХЛИЙ (який став невиразним). З тьмяних очей наче зійшла полуда, вони прояснилися і засвітились думкою (І.  Словник синонімів української мови
4. пожухлий — ПОЖУ́ХЛИЙ, а. е. Який утратив блиск, яскравість, потьмянів (про барви, тони). Над рудим пожухлим степом пливло по вітру легке й прозоре «бабине літо» (Тулуб, В степу.., 1964, 156); // Який утратив свіжість, висох (про траву, листя і т. ін.).  Словник української мови в 11 томах