позавозити

ПОЗАВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, док., що.

1. Завезти всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь далеко або не туди, куди потрібно;

// Забрати з собою все або багато чого-небудь, виїхавши кудись.

Позичиш кому грошей, чи й так чого попросе [попросить], а тоді й поїде і не віддасть. Отак чимало вже нашого позавозили (Сл. Б. Грінченка).

2. Доставити, привезти куди-небудь усе або багато чогось, усіх або багатьох.

Як станем їхати в город, то й почнуть баби: завези моїй дочці сорочку! завези моєму синові чоботи! та як почнеш завозити та й прогаєшся, поки всім позавозиш (Сл. Б. Грінченка).

Значення в інших словниках

1. позавозити — позаво́зити дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. позавозити — -ожу, -озиш, док., перех. 1》 Завезти всіх чи багатьох, усе чи багато чого-небудь далеко або не туди, куди потрібно. || Забрати з собою все чи багато чого-небудь, виїхавши кудись. 2》 Доставити, привезти куди-небудь усе чи багато чогось, усіх чи багатьох.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позавозити — ПОЗАВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, док., перех. 1. Завезти всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь далеко або не туди, куди потрібно; // Забрати з собою все або багато чого-небудь, виїхавши кудись.  Словник української мови в 11 томах
4. позавозити — Позавозити, -вожу, -зиш гл. 1) Завезти (многое). Як станем їхати в город, то й почнуть баби: завези моїй, дочці сорочку! завези моєму синові чоботи! та як почнеш завозити та й прогаєшся, поки всім позавозиш. Харьк. 2) Уѣхать, не возвративъ занятаго.  Словник української мови Грінченка