покачатися
ПОКАЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.
1. Перевертаючись, перевалюватися якийсь час з боку на бік на чому-небудь або в чому-небудь (про людей і тварин).
А нехай, здоровий, зробить що Чіпка, – нехай з'їсть лишній шматок хліба, чи покачається в калюжі... (Панас Мирний);
– Тут треба коні попасти, та й самі покачаємось в траві (А. Свидницький);
– Тільки ви он штани пригасіть, штани на вас тліють. .. – Ляж та покачайсь! (О. Гончар);
Свині вимиються чисто, Покачаються в піску (М. Познанська);
// розм. Відпочиваючи, полежати.
– Тепер, поки Параска буде .. чай готувати, ми підемо до кабінету, покачаємось трохи і покуримо (Панас Мирний);
– Мамо! годі вам спати! вставайте та в печі розтоплюйте! – крикнула й собі Мотря з полу, – а я трошки покачаюсь! (І. Нечуй-Левицький).
2. Почати котитися, впавши, звалившись звідки-небудь.
Та спереду як турнув [кабан] Вовка головою! То так бідний старигань З гори й покачався... (М. Руденко);
* Образно. Вони [хатки], побігши з гори вниз, з переляком зупинились над самим стрімким місцем, боячись впасти, покачатись вниз і впірнути в таємничі води Дніпра (М. Коцюбинський).
3. рідко. Побігти, кинутися, податися куди-небудь.
Текля бігала по подвір'ї, вгледіла і покачалась до його, кричучи: “татко! тат-ко!” (А. Свидницький).
Словник української мови (СУМ-20)