полинний
ПОЛИ́ННИЙ, а, е.
1. Те саме, що полино́вий.
Я стебла пригинав полинні, Гірку спиваючи росу (Л. Первомайський);
Максим глибоко вбирав у груди гострий дух висмаленого сонцем і степовими вітрами чебрецю. Полинна гіркота лягла незмивно на пересохлі уста (Н. Рибак);
Полинний вітер степовий, в туманах ріки... Там кожний камінь дорогий мені навіки (В. Сосюра);
Останні полинні межі (Р. Братунь);
* Образно. Там [вдалині] любов моя полинна, Русая коса... (Т. Масенко).
2. у знач. ім. поли́нна, ної, ж., розм. Те саме, що полині́вка.
З городу Спішить [дядина] назустріч – і мерщій Запрошує в свою господу, .. Швиденько достає полинну (В. Мисик).
Словник української мови (СУМ-20)