полова
ПОЛО́ВА, и, ж.
1. Відходи при обмолочуванні й очищуванні зерна хлібних злаків, льону та деяких інших культур, що використовуються переважно як корм для тварин.
Той хліб, що їли люди, був випечений з усякої всячини: там була й полова з остюками, і земля з куколем та горошком (Панас Мирний);
Корови милостиво похитують головами й знову утоплюють їх у вогкі цебра з запареною половою (М. Стельмах);
Полова, немов зграя дрібних блідо-жовтих метеликів, стрімко зривалася з сита і потім тихо осідала на долівці (І. Кириленко);
* У порівн. Мов полова, розсіяна з купи буйним вітром, так розсіялась їх [монголів] сила по долині (І. Франко).
2. перен. Що-небудь невагоме, несерйозне, таке, що не має цінності, суттєвого значення.
Важко працювати без критики, .. трудно йти у темряві, напомацки, не відаючи – чи що даєш: зерно чи полову? (М. Коцюбинський);
[Горський:] Рубати з плеча, звичайно, не потрібно. Але з'ясувати, де тут зерно, а де полова, ми зобов'язані (О. Левада).
Словник української мови (СУМ-20)