поминання
ПОМИНА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. помина́ти¹.
Од Катрі такий самий лист одібрали, що: “Молитимуся за материну душу, а гроші на поминання віддала – будуть поминать, гріхи будуть одпрошувати” (Марко Вовчок);
– Сьогодні не поминання в нас, а весілля. Тож будемо про життя й про радість думати (О. Довженко);
Змальовує [О. Довженко] в цьому оповіданні [“Тризна”] сцену поминання селянами і бійцями своїх загиблих від рук фашистів земляків, воїнів, що впали в бою за визволення села (із журн.).
2. Те саме, що помина́льник 1.
Словник української мови (СУМ-20)