помста
ПО́МСТА, и, ж.
Відплата кому-небудь за вчинену кривду, заподіяне зло і т. ін.
Тіла загиблих друзів, які лежали поруч, кликали чорноморців до помсти (В. Кучер);
Зрадника завжди помста чекає;
// Бажання відплатити за вчинене зло; готовність мстити.
[Кармелюк (суворо):] Пані, гріх тримати гнів і помсту довго у серці (С. Васильченко);
Стоїть, запалена помстою, Марія Кудіна з рушницею (О. Довженко);
Сняться мені Карпати: Довбуш месників з гір веде. Не дає йому помста спати – Не сховається ворог ніде! (М. Нагнибіда);
* Образно. Селом ступала, збиваючи клуби пороху, розпалена, до безумства смілива, на все готова народна помста (Ірина Вільде).
◇ (1) Крива́ва (кро́вна) по́мста (мста):
а) помста вбивством за вбивство родича.
[Рід Богуславчин і Тетеря:] Ясне товариство..! Нечисті бусурмани занапастили наш рід .. Просимо вашої оборони, просимо кривавої помсти (І. Нечуй-Левицький);
Члени роду доти переслідували напасника, поки його не вбивали. В цьому полягав обов'язок кровної помсти (з навч. літ.);
б) жорстока відплата за вчинені злочини.
В загоні він був одним із відважних .. Його помста була страшна і кривава (В. Кучер);
– Коли рід од роду домагається кровної мсти, це часом виростає в поспільну коромолу, а смута заливає всю землю й переходить на чорний люд (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)